Казахський народ дбайливо зберігає вікову любов до коней

Кінь здавна займав центральне місце в культурному та повсякденному житті казахського народу, граючи роль , не порівнянну з жодною іншою твариною. Протягом століть вона була невід'ємною частиною кочового способу життя, цінуючись як засіб пересування, джерело харчування та товариство.

Казахстан працює не лише над збереженням своїх місцевих порід, а й над відновленням популяції однієї з найрідкісніших тварин у світі – коня Пржевальського.

Повернення диких коней

Кінь Пржевальського, який вважається останнім справжнім підвидом дикого коня, зник з природи в 1969 році і зберігся тільки в неволі. На відміну від американських мустангів, які походять від одомашнених тварин, коні Пржевальського зберегли свій дикий родовід.

2024 року до Казахстану з Празького зоопарку в рамках міжнародного проекту «Повернення диких коней» прибули перші сім коней. Ще одна група прибула у 2025 році. Фахівці уважно спостерігали за ними, поки вони адаптувалися до суворих умов степу Тургайського, витримуючи температуру до -30°C. На двох кобилах, Умбре та Веспі, були встановлені GPS-нашийники для відстеження переміщень групи.

До 2029 року Казахстан планує випустити 40–45 коней до державного природного заповідника «Алтин-Дала» у Костанайській області, обраних через пасовища та водоймища. Після випуску коней охоронятимуть державні єгері.

Проект має як екологічне значення, а й обмежується збереженням видів. Великі травоїдні, такі як коні та кулани, регулюють рослинність, збагачують ґрунти, знижують ризик лісових пожеж та підтримують біорізноманіття. Взимку вони прокладають стежки, які допомагають іншим видам отримувати доступ до їжі та води.

Місцеві породи та селекція

Крім охорони навколишнього середовища, Казахстан залишається країною конярства. У країні розводять близько 14 порід коней, включаючи кушумську, могалжарську та костанайську, розповів Мірас Єсенбаєв, зоотехнік та завідувач відділення іпотерапії кіннооздоровчого комплексу «Аргимак» в Астані.

«Казахський кінь повністю адаптований до місцевих умов. Вона виживає взимку на снігу, пасеться цілий рік на відкритому повітрі і практично не вимагає відходу з боку людини. На відміну від неї, сучасні заводські породи вимагають концентрованих кормів, чистої води та постійного догляду», — сказав Єсенбаєв агентству «Казінформ».

Він зазначив, що чистокровні тварини стають дедалі рідкісними через схрещування, але казахські коні зберігають цінні якості. Він також попередив, що конярство залишається нерозвиненим у порівнянні зі скотарством, незважаючи на велику економічну ефективність.

«Кобила може дати п'ять-шість лошат за десятиліття, а також 8-12 літрів молока на день та 1,5-2,5 тонни за лактацію. Собівартість виробництва конини у два-два з половиною рази нижча, ніж великої рогатої худоби», – сказав Єсенбаєв.

Минулого року президент Касим-Жомарт Токаєв підписав закон про збереження та відтворення національних порід коней, у тому числі костанайської породи. Чиновники стверджують, що цей крок принесе користь як сільському господарству, так і спорту.

Спортивна спадщина та сучасний успіх

Казахські коні продовжують доводити свою силу на змаганнях. Адайська порода була офіційно визнана у 2023 році на міжнародному турнірі в Кендерлі Мангістауської області, а Кабірхан розпочав свою міжнародну скакову кар'єру з двох перемог на стрибках Al Maktoum Challenge у Дубаї.

Історично склалося так, що за радянських часів костанайський кінь був одним із найшвидших у світі, часом перевершуючи арабських та чистокровних англійських скакунів.

«Коні були включені до програми Олімпійських ігор з 1912 року. Казахські наїзники увійшли до складу збірної Радянського Союзу і досягли видатних результатів, виступаючи, наприклад, на жеребці Фантазері та Золотнику. Останній одного разу подолав 311 кілометрів за один день», – розповів Єсенбаєв.

Кінні види спорту, такі як кокпар, аламан байге та жорга-жари, відроджуються за останні 30 років. Аманжол Хасенов, керівник комплексу «Аргимак», зазначив, що казахстанські спортсмени домагаються перемог на батьківщині та за кордоном, а національні змагання залучають дедалі більшу аудиторію.

«Для 60 мільйонів тюркомовних мешканців регіону ці види спорту є частиною нашої спадщини. Вони завжди приваблюють величезну аудиторію. За державної підтримки вони можуть потрапити на Азіатські ігри, а в перспективі і на Олімпійські ігри», – сказав Хасенов.